В народі це свято більше відомо під назвою Водохреща, завдяки чину Великого освячення води, яке відбувається напередодні та повторюється у самий день свята.
Основою для свята стала подія хрещення Ісуса Христа у Йордані від Іоанна Предтечі, описана в усіх чотирьох канонічних Євангеліях. Виникнення свята Богоявлення датують не пізніше третього століття. Про нього згадує Климент Олександрійський (†215). У III столітті про Богоявлення говорять святитель Іполит Римський (†235) і св. Григорій Неокесарійський (†270), а в IV ст. у день цього свята говорили повчання святителі Григорій Богослов, Іоанн Золотоустий, Григорій Ниський, Августин Гіпонский та інші. У богослужбових чинах та проповідях отців Церкви це свято також носить назву Просвітлення, або свята Світла.
Спочатку Богоявлення було присвячене водночас Втіленню, Різдву та Хрещенню Сина Божого. У четвертому столітті спочатку на християнському Заході, а до кінця століття й на Сході, святкування Різдва Христового виокремлюється в самостійне свято 25 грудня, а змістом Богоявлення залишається Хрещення Господнє. Різдво Христове залишається змістом свята Богоявлення тільки у Вірменській церкві.
В коментарях та проповідях на Хрещення Господнє християнські екзегети бачать перше в історії явлення Бога як Трійці: коли Син Божий стояв у водах Йордану, Отець Небесний голосом промовив «Ти єси Син мій улюблений, у тобі — моє уподобання» (Мк. 1:11), а Святий Дух у вигляді голуба зійшов на Ісуса. ). В «Апостольських постановах» (IV ст.) говориться: «Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа».
Завдяки історії походження свята Різдва и Богоявлення мають багато спільних рис. Їм передує Навечір’я – день суворого посту, в який звершуються особливі служби царських часів, а літургія свт. Василя Великого відправляється після вечірні. Всеношне бдіння на свято починається із великого повечір’я. У день свята на малому вході замість Трисвятого співається хрещальний гімн «Ті, що у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» — відголосок давньої практики звершувати у Навечір’я (під час читання старозавітних паремій на вечірні) хрещення катехуменів – дорослих людей, які певний час готувалися до прийняття таїнства хрещення.
У навечір’я Богоявлення та у самий день свята звершується Велике освячення води. Християнській традиції відомо два способу освячення: через молитву та через доторкання до святині, по відношенню до води це відповідно Велике та мале водосвяття. Велике освячення води звершується через молитву, яка по структурі подібна до молитви анафори, що читається за літургією під час освячення Дарів. Велике водосвяття у першому тисячолітті звершувалося тільки один раз на рік – у Навечір’я Богоявлення. А від XI століття відомо повторення чину у самий день свята після літургії. Крім того, за Великим чином вода має освячуватися всякий раз, коли звершується таїнство хрещення.
У гомілії на Богоявлення свт. Іоанн Золотоустий каже: «У цей празник опівночі всі, зачерпнувши води, приносять її додому та зберігають увесь рік… І діється дивне явище: та вода у своїй істоті не псується від довготи часу…»
Часто Хрещенське водосвяття відбувається на річці (у морських країнах, як Греція – на морі). Вірні можуть скупатися в освячених водах. Втім, цей звичай не схвалюється деякими церковними діячами. Так, у поширеному дореволюційному посібнику для пастирів «Настольная книга священнослужителя» С.В.Булгакова звичаї хрещенських купань названі такими, що «порушують святість торжества та протирічать духу справжнього християнства».