У ході роботи над своїм фільмом маріупольці виявили унікальні кадри кінохроніки 1929 року.
«В одному уривку з кіножурналу «Кінотіждень» Одеської кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління показана церква в селі Мангуш, — розповів Андрій Кіор на спеціально скликаній прес-конференції в готелі «Спартак». — А фрагмент називається «Церква в селі Мангуш Маріупольського округу, переобладнана під клуб». Сьогодні немає більше ніяких зображень цієї зруйнованої згодом церкви — ні фотографій, ні ескізів, ні малюнків. Фрагмент з декількох кадрів унікальний для історії. Другий фрагмент названий «Червона валка з зерном для держави від селян-греків Маріупольського округу». Цей фрагмент більш тривалий за часом».
На екрані мелькали чорно-білі неякісні кадри — маріупольці на возах з мішками зерна, музикант, який грає на скрипці по урочистої нагоди добровільної безоплатної здачі зерна державі. Помітно, що радості від такого повороту подій, коли доводилося віддавати останнє, ніхто не відчував.
Як відомо, саме 1929-й був названий Сталіним «роком великого перелому» і став початком суцільної колективізації селянства. За свідченням істориків, на селі насильницькі хлібозаготівлі, що супроводжувалися масовими арештами і розоренням господарств, призвели до заколотів, кількість яких до кінця 1929 року обчислювалося вже багатьма сотнями. Не бажаючи віддавати майно і худобу в колгоспи і побоюючись репресій, яким піддалися заможні селяни, люди різали худобу і скорочували посіви.
Судячи з кадрів кінохроніки 1929-го, маріупольські селяни, добре розуміючи небезпеку будь-якої форми протесту, покірно віддавали своє зерно державі. А влада організувала цю «добровільну» здачу у вигляді народних урочистостей з прапорами, музикантами та іншими прикметами свята.
Андрій Кіор як уродженець Старого Криму коментував кінохроніку: «Ось видно на транспаранті напис «Старо-Кримська сільрада». А ось стара довга будівля, яка зникла п’ять років тому. Вона стояла на нинішній вулиці Леніна, а в кутку на задньому плані — Успенський храм. А ось цей чоловік на підводі схожий на мого дідуся».
Фрагменти кінохроніки творці фільму скопіювали і записали на DVD-диски, роздавши їх журналістам. «Наші телеканали тепер можуть показати їх маріупольцям», — сказали організатори прес-конференції.
І ще одну знахідку продемонстрував Андрій Кіор, як він стверджує, — заповіт митрополита Готфейського і Кафайського Ігнатія. «Ми його знайшли в Київському інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. Вернадського, — розповів він. — Текст розділений на дві половини. На одній він написаний грецькою мовою, на другій — татарською». Ксерокопії цього аркуша рукопису були роздані журналістам.
За переклад тексту взявся однофамілець режисера викладач ПДТУ, член Національної Спілки письменників України Валерій Кіор. «Поки передчасно говорити про те, що це заповіт митрополита Ігнатія. Дійсно, текст написаний двома мовами — грецькою і тюркською говіркою, але грецькими літерами. На перший погляд, в рукописі — запис про якісь рахунки і борги. Дайте мені трохи часу, щоб перекласти документ на російську мову. І після цього можна буде говорити про якісь висновки».