3 Апрель 2013

Ієрархи УПЦ, УПЦ (МП) та УГКЦ увійшли до складу щойно створеного комітету «Примирення між народами»


Ми — українці, члени Громадського комітету «Примирення між народами», пам’ятаючи про героїчні та трагічні сторінки нашого сусідства з польським народом, прагнучи до гармонійної співпраці з ним у сьогоденні та майбутньому, напередодні сумних роковин пам’яті жертв українсько-польського конфлікту вважаємо за необхідне ствердити наступне.

Всемогутній Господь зробив наші народи сусідами. Завдяки цьому Божому дару ми маємо близькі мови та традиції, що дає нам можливість краще зрозуміти та пізнати один одного. Українці і поляки мають у своїй історії багато сторінок мирного співжиття та спільних звитяжних подвигів, але поруч із ними також чимало конфліктів між собою, котрі, дякуючи Провидінню, ніколи не набували всеосяжного міжнаціонального характеру.

Одначе в пам’яті значно виразніше відкладаються драматичні спогади протистояння, аніж спогади про гармонійну співпрацю та спільні перемоги. Такі складні відносини характерні для всіх сусідніх народів. Особливістю українсько-польських стосунків є також те, що обидва народи тривалий час були позбавлені власної державності, а їхні взаємини свідомо провокувалися імперськими силами заради утримання свого панування.

Обидва народи пережили страшну трагедію в роки Другої світової війни, коли зазнали знищень з боку двох тоталітарних режимів — нацистського і комуністичного. Українці та поляки не раз допомагали один одному пережити ці страшні дні, а іноді пасивно спостерігали за стражданнями інших, заклопотані власним виживанням. В історії, на превеликий жаль, були й трагічні сторінки, коли ми піднімали зброю один проти одного, жертвами чого стали тисячі невинних людей по обидва боки.

Висловлюємо своє щире співчуття нашим сучасникам-полякам, нащадкам тих, хто загинув чи постраждав тоді від рук українців, так само й — нащадкам українців, які загинули чи постраждали від рук поляків. До цього нас спонукає, зокрема, згадування трагедії, яка сталася на Волині сімдесят років тому. Схиляємо голови перед пам’яттю усіх жертв, запрошуємо до молитви про них та закликаємо зробити все можливе, щоб подібного більше ніколи не сталось!

Аналізуючи сучасність, яка нам засвідчує двадцять років добросусідства, ми із задоволенням заявляємо, що так повинно бути завжди, це наша велика мета. Ми просимо наших співвітчизників та братів-поляків подивитись на минуле крізь призму сучасності та визнати, що нинішній стан нашого добросусідства був вистражданий у віках, що конфлікти минулого ніколи не були фундаментом нашого життя.

Ці конфлікти були частиною історичного процесу, який зрештою привів нас до сьогодення, і це треба прийняти, а не шукати помсти. Теперішнє наше завдання — зробити все, щоб таких страждань, а особливо жертв, більше в наших взаємовідносинах ніколи не було.

Спільною основою наших національних самобутностей, без сумніву, є віра в Ісуса Христа, яка нас єднає та творить дітьми одного Небесного Отця. Тому ми повинні визнати, що обидва наші християнські народи впродовж століть неодноразово переступали через Божі заповіді, чинили зло. Але ми, тепер сущі діти наших християнських народів та діти Божі, мусимо визнати прогрішення наших предків, простити від їхнього імені один одному страшні гріхи, вчинені супроти інших, бо: «Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Євангеліє від Матвія 6, 14—15). Так уже зробили безпосередні учасники конфлікту, які свого часу не лише зуміли зупинити взаємне кровопролиття, але й піднялися разом на боротьбу проти спільного ворога — комуністичного режиму. Тим паче здатність до взаємного прощення маємо проявити ми, їхні нащадки, які живуть в інших умовах, найкраще придатних до гармонійного співіснування.

Як добрий задаток, маємо на сьогодні приклади такого взаємного прощення, здійснені ієрархами наших Церков у 1946, 1987 та 2005 роках. У 2003 році пролунали спільні заяви українських та польських інтелектуалів, а також офіційних представників обох держав — спочатку найвищих законодавчих органів (Верховної Ради України та Сейму Республіки Польща), а відтак — президентів України та Польщі. Тож на сьогодні маємо надзвичайно важливі для обох народів довершені акти взаємного прощення.

Ми повинні йти далі, розвивати наші добросусідські стосунки. Саме вони будуть гідним пам’ятником загиблим, свідченням того, що трагедія навчила нас жити по-християнськи.

А ще ми повинні берегти дотеперішні досягнення, не дати можливості різного роду безвідповідальним політиканам-реваншистам, котрі продовжують плекати почуття взаємної ненависті, хочуть перетворити пам’ять про важке минуле в інструмент, яким руйнують сьогоднішнє порозуміння.

Політики, які мають державницьке мислення та дбають про добро свого народу, вже сказали своє слово у цій справі і тепер повинні дбати про перспективи майбутнього. Дискусії довкола причин, масштабів та наслідків українсько-польського конфлікту нехай продовжують історики. Вони мають максимально повно описати цю трагедію і тим самим забезпечити наші народи вкрай потрібною їм історичною правдою.

Певні, що нашу ініціативу, спрямовану на збереження взаєморозуміння та добросусідства, підтримають небайдужі громадяни України та Польщі. Адже всі ми пам’ятаємо вічну євангельську істину: «Як хочете, щоб вам люди чинили, так і ви чиніть з ними» (Євангеліє від Луки 6:31).

Лише разом ми зможемо віддати належну данину загиблим і гарантувати мирне та гармонійне співжиття теперішньому та майбутнім поколінням українців та поляків.

Президент Леонід Кравчук,

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет,

Високопреосвященніший Симеон, митрополит Вінницький і Барський УПЦ,

Емеритований Верховний Архиєпископ УГКЦ Кардинал Любомир Гузар,

Іван Васюник,

Володимир В’ятрович,

Мирослав Маринович,

Марія Матіос,

Борис Олійник,

Ада Роговцева,

Ігор Юхновський.