Як повідомив митрополит Антоній, питання внутрішнього життя Української Православної Церкви на Соборі не обговорювалися. Однак у програмній доповіді Патріарха Кирила було приділено окрему увагу специфіці державно-церковних відносин та деяким іншим аспектам церковного життя в різних країнах пострадянського простору. На підставі доповіді Патріарха Собор включив в свої підсумкові документи кілька важливих положень, які стосуються України. Так, Собор підтримав главу УПЦ митрополита Володимира та єпископат УПЦ в трудах щодо збереження церковної єдності і подолання церковних розколів. Крім того, Собор відмітив необхідність отримання УПЦ як релігійним об’єднанням статусу юридичної особи, забезпечення прозорості і ефективності системи державної реєстрації релігійних громад в Україні, законодавчої підтримки реституції церковного майна, державного ліцензування і акредитації духовних навчальних закладів УПЦ та введення у Збройних Силах України інституту капеланів.
За словами митрополита Антонія, це не є ініціативами Архієрейського Собору РПЦ. Це вимоги, які УПЦ вже неодноразово висловлювала у своїх офіційних заявах та у зверненнях до перших осіб України. «Отже, — зазначив ієрарх, — Архієрейський Собор у Москві лише підтримав ті програмні вимоги, з якими Українська Православна Церква виступає вже не перший рік».
Крім того, владика Антоній наголосив, що головним завданням доповіді митрополита Володимира на Соборі було висвітлення тих подій, які відбулись в житті УПЦ протягом останніх двох років. Тобто це була «головним чином, констатація фактів» (офіційна статистика УПЦ, відомості про зв’язки зі світовим Православ’ям, про взаємини між Церквою і державою в Україні, про діяльність Синодальних установ тощо). Тому «про якісь принципові зміни позиції нашої Церкви в доповіді не йдеться», — наголосив митрополит Антоній.
Щодо взаємин з Українською Греко-Католицькою Церквою, то, за оцінкою митрополита Антонія, у своїй доповіді глава УПЦ, знову таки, «констатував, що сьогодні взаємини між православними і греко-католиками вже не є такими напруженими, як, скажімо, на початку 1990-х років. За останні 20 років ми пройшли тут значну еволюцію. Однак при цьому окремі конфліктні ситуації виникають і сьогодні»..
Владика Антоній ще раз зазначив, що взаємини між УПЦ та ЦГКЦ є спокійними і конструктивними: «Дякувати Богу, нам вдається зберігати в Україні міжконфесійний мир. І це є для нас важливим пріоритетом. Ми відкриті до конструктивних взаємин з УГКЦ».
На думку митрополита Антонія, наші відносини між православними і греко-католиками в Україні «мають ґрунтуватися на досвіді православно-католицького діалогу, який триває вже протягом кількох десятиліть. У цьому діалозі є важливі надбання, які ми маємо втілювати в міжхристиянських контактах і в Україні. Це важливе завдання для обох сторін. І православні, і греко-католики в сучасній Україні мають навчитися справжній християнській відкритості».
Владика Антоній торкнувся і питання про визнання Греко-Католицькою Церквою таїнства хрещення, звершеного в Київському Патріархаті. Він наголосив, що верховний архієпископ Святослав Шевчук в своєму листі на адресу патріарха Філарета виклав «традиційне католицьке вчення про таїнство хрещення…З точки зору УГКЦ, дійсне хрещення можуть звершувати не тільки християни, але й мусульмани, юдеї або навіть невіруючі. І офіційні представники УГКЦ неодноразово відкрито про це говорили». Однак, за словами митрополита Антонія, для Православної Церкви такий підхід є неприйнятним: «У Православній Церкві здійснити таїнство хрещення може лише той, хто сам належить до Церкви Христової. І це є принциповою різницею у підході до таїнства хрещення між православними і католиками. Тому для православних питання про дійсність таїнства хрещення безпосередньо пов’язане з питанням про межі Церкви. Проблема визначення «кордонів» Церкви є однією з найскладніших богословських проблем, яку не слід спрощувати. Ми маємо розглядати її в контексті східної богословської традиції. І католицькій підхід тут нам навряд чи допоможе».
Але у своїй доповіді глава УПЦ митрополит Володимир говорить не про богословські аспекти цієї проблеми, відзначив керуючий справами УПЦ. «Він звертає увагу лише на той факт, що православно-католицький діалог триває вже не одне десятиліття. І за цей час в ньому склалися певні правила міжконфесійної взаємодії. Наприклад, аби не ускладнювати діалог, до участі в ньому не запрошуються ті церковні структури, які не мають офіційного визнання. Це стосується як православної, так і католицької сторони. Зокрема, в цьому діалозі не беруть участь ті спільноти, які не мають євхаристійного спілкування зі світовим Православ’ям. Тому, наприклад, до участі в православно-католицькому діалозі ніколи не запрошувалися і українські розкольницькі церкви (зокрема, і УПЦ-КП). І ми маємо це враховувати, будуючи міжконфесійні відносини в Україні», — сказав він.
Таким чином, митрополит Антоній, фактично друга за значимістю людина в УПЦ, дав зрозуміти, що вплив Архієрейського Собору РПЦ на справи УПЦ виявився перебільшеним у деяких коментарях експертів, так само перебільшеною виявилась «негативна дистанція» між УПЦ і УГКЦ — насправді УПЦ стоїть на позиціях доброзичлової відкритості з останньою.