Отець Віктор — кандидат філологічних наук, доцент Харківського державного університету на кафедрі російської мови, настоятель церкви Іоана Богослова УПЦ КП.
— Мені доводиться сповідувати, вислуховувати скарги стосовно відчаю, безнадії, страху за майбутнє своїх дітей, онуків, — каже він. — Люди занепокоєні ситуацією в країні, тяжко переживають, що руйнується культура, не розвивається освіта, малий та середній бізнес. Такі скарги були й 2010 року, їх побільшало 2011-го, а зараз їх – критична більшість. Люди не знають, що робити: їм не платять зарплату, їх не лікують. Для бідних перестало існувати лікування взагалі. Це – з одного боку.
З іншого боку, говорить священик УПЦ КП, українці пережили патріотичне піднесення – завдяки проведенню Євро-2012. «В нас, у Харкові, всі машини їздили з національними прапорами», — згадує він.
На думку о. Віктора, у людей, яким не байдужа доля України, жевріє надія, що теперішній парламент не мовчатиме й відстоюватиме права громадян України. «Це все я чую від людей. Розпач, потім знову надія, знову – розпач. Від цих коливань суспільство втомлене, хворе. Ми ніяк не вирвемося з болота пострадянського життя», — каже священик.
Утім, зазначає він, перспектива є: люди змінюються, обставини змінюються. «Я кажу людям: почекайте трохи, історія та Бог готують безліч несподіванок. Хіба 25 років тому ми думали, що отримаємо незалежність України? Я вірив, що вона буде, але не так рано. А ми отримали її так рано, не заслуживши. Тому оці 20 років страждаємо і заслужуємо».
«Є таке поняття «сіль землі». Страва може бути ніяка, а підсоли її – і нічого, можна їсти. Цією сіллю є люди, для мене це – Мирослав Маринович, Євген Захаров, Оксана Забужко. Ще трохи такої «солі» – і гниле перестане існувати», — запевняє священик.